Брати і сестри Наум (праворуч) і Єва Хамара (друга праворуч) і їх партизанські командири, Житомирська область, Україна, лютий 1944 року.
IHMEC: люб'язно надана Євою Гладкая.
Брати і сестри Наум (праворуч) і Єва Хамара (друга праворуч) і їх партизанські командири, Житомирська область, Україна, лютий 1944 року.
IHMEC: люб'язно надана Євою Гладкая.

Єва Гладка

До війни наша сім'я жила в невеликому містечку Баранівка Житомирської області. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, німці відвезли всіх євреїв у гетто на вулиці Жаборицькій, найбільш «єврейській» вулиці в місті.

28 серпня 1941 року німці почали перший погром. Мій батько, Аврум Хмара, і багато інших чоловіків загинули того дня. Під час чергового погрому, 5 січня 1942 року, було вбито майже тисячу дітей, жінок і людей похилого віку. При мінусовій температурі їх роздягали догола, а дітей кидали в яму ще живими. Дорослих розстрілювали, а їхні трупи кидали зверху на дітей. Потім яму засипали землею. Моя мама, Лея Рувінівна Хмара, загинула під час цього погрому, а мені вдалося втекти. Я сховалася в будинку Галини Мартинівни Пилипенко. Після війни держава Ізраїль удостоїла її почесного звання Праведника народів світу. Хтось повідомив поліції про те, що вона прихистила єврейку, і мені довелося тікати. Мене спіймали й відправили в єврейський трудовий табір у Новоград-Волинському, де я знайшла свого 14-річного брата Наума.

Важко описати всі випробування, через які нам довелося пройти: важка фізична праця (прокладка колій і рейок), бараки, непридатні для життя, голод, холод, антисанітарія. Нам вдалося вийти на зв'язок з підпільною організацією опору, і вони познайомили нас з місцевими партизанами.

Посеред ночі 15 листопада 1942 року, вбивши охоронців табору, партизани вивели нас із полону. Знесилені й одягнені в лахміття, люди ледве могли йти. Це була дуже важка переправа. Обираючі віддалені райони, ми йшли вночі під ворожим вогнем. Багато хто так і не зміг подолати цей шлях. Деякі вмерли від кульових поранень або від виснаження. Нас повели в штаб генерал-майора Сабурова, командира партизанського загону. Нас нагодували, а потім розподілили по різних партизанських підрозділах. Я стала медсестрою в підрозділі «За нашу Батьківщину». Наум був бійцем в іншому підрозділі, але через деякий час ми опинилися в одному підрозділі. Брата нагородили медаллю «Червона зірка» за участь у партизанських операціях, в ході яких партизани підривали вибухівку й знищували німецькі військові потяги з провізією. Я також брала участь у військових операціях, знищуючі спеціалізовані військові ешелони й підриваючи залізниці й мости. Мене було тяжко поранено.

Після війни Наум, закінчивши військове училище, служив у Радянській Армії. Я закінчила юридичний факультет і працювала суддею в Житомирській області. Після одруження я переїхала до Харкова. Оскільки я єврейка, я не могла знайти роботу за фахом у Харкові. Усі з підозрою ставилися до людини, якій вдалося вижити в гетто.

Написано Євою Гладкою, Непочуте, але не забуте.Том 1, 2017

Перейти до вмісту